Інколи думаю невже я настільки погана людина? Чому на мене часто зляться чи роблять мене центром своїх проблем? Може в мені живе шось погане? Чи це моя лінивість роз'яснювати ситуацію, щоб мене краще зрозуміли і не подумали поганого?
Але, мені здається багатьом неважливо, що насправді ти думаєш, навіть якщо і говоритиму, не почують. Буває говориш відверто, щиро і з добрими намірами, а інший думає, що ти шукаєш користь або маєш приховані наміри. Розумію, що неможливо подобатись всім, бо ми всі різні, але неприємно відчувати як на тебе дивляться скоса або взагалі приховують погляд. Для чого ховати свої очі?
Очі ховають ті, кому є чого соромитись або ті, хто відчуває свою провину.
Однак, мене заганяє в депресивний стан відчуття, що хтось інший страждає через мене, хоча причин звинувачувати мене у своїх бідах нема. Люблю, щоб люди сміялись, раділи!
нехай ви мене не любите. нехай зневажаєте, не говорите, це не проблема для мене, я це переживую. Просто відпустіть образи і злобу в собі! Не наповнюйте свої серця смутком, образами і горем.
Всі ми люди, нам властиво помилятись, але необхідно пробачати як
собі, так і іншим помилки. Errare humanum est, stultum est in errore
perseverare.
Тому прошу вибачення у всіх, кого образила чи дала хоч малий привід для цього!
Μέσα από την καρδιά μου ζητάω συγνώμη σε όλους, οι οποίοι σκέφτονται πως τους προσέβαλα.
Наведу для прикладу одну чудову притчу:
Одного разу учень спитав у вчителя
- Ти такий мудрий. Ти завжди в хорошому настрої, ніколи не злишся. Допоможи і мені бути таким.
Вчитель погодився і попросив учня принести картоплю і прозорий пакет.
-
Якщо ти на когось коли-небудь розізлишся і затаїш в собі образу, - сказав вчитель, - то візьми картоплину, напиши на ній ім'я тієї людини, з якою виник конфлікт і положи картоплю назад в пакет.
- І це все? – спантеличено спитав учень.
- Ні, – відповів вчитель. - Ти повинен завжди носити з собою цей пакет. І кожного разу, коли ти на когось будеш ображатись, добавляй в нього картоплину.
Учень погодився. Пройшов час. Пакет учня наповнився картоплинами і став досить важким. Його було незручно носити завжди з собою До того ж, та картопля, що він її поклав на початку, почала псуватись. Вона покрилася слизьким нальотом, деяка проросла і почала видавати неприємний запах.
Учень прийшов до вчителя і сказав: - Вже неможливо це носити з собою. По-перше, пакет надто важкий, а по-друге картопля почала псуватись. Запропонуй щось інше.
На що вчитель відповів: - Те саме відбувається і в твоїй душі. Просто ти цього зразу не помічаєш. Вчинки перетворюються у звички, звички - в характер, який породжує зловонні пороки. Я дав тобі можливість прослідкувати весь цей процес збоку. Кожного разу, коли ти вирішиш ображатись чи, навпаки, образити когось, поумай, чи потрібний тобі той тягар.
