Вчора був зруйнований мій замок.
Сьогодні очі переповнені слізьми.
Тільки, - благаю - не ставте крапок,
Щоб й далі залишались «ми».
Не рвіть своє життя на шматки,
Щоб не жаліти за дурниці,
Що погубили всі старі казки,
І не розповідайте небилиці,
Бо винні тут обоє... Як завжди...
Сховайте гордість і образу!
Й на вухо прошепчіть: - «Прости»
І обійміться без вагань й одразу,
Для щастя необхідні ви одні.
Згадайте перші зустрічі і миті,
Проведені в блаженстві цілі дні,
І незабутні ночі, що закриті
Від зайвих вух і метушні.
А далі перший ваш осінній танець
Й мовчання, що лишило біль в душі.
Мій батько й ваш коханець,
Любіть всім серцем й він навзаєм
Вам подарує все тепло єства
Та ми не помічаємо, хоч знаєм,
що форма його вияву проста.
Моя мамуся, вам – дружина,
На світі кращої вам не знайти.
Вона подарувала першим – сина,
А також лагідність дочки.
Не забирайте найдорожче у дитини
Живіть разом у злагоді й любові
Прощайте один одному провини,
Бо та любов тече у мене в крові.
