На ображених балкони падають)

Для тих, хто легко ображається! Після цих слів, лише усміхнешся і подумаєш який я дурень, але точно не будеш ображатись)))
Від Ошо:

"Я такой важный индюк, что не могу позволить, чтобы кто-то поступал согласно своей природе, если она мне не нравится. Я такой важный индюк, что если кто-то сказал или поступил не так, как я ожидал – я накажу его своей обидой. О, пусть видит, как это важно – моя обида, пусть он получит ее в качестве наказания за свой «проступок». Ведь я очень, очень важный индюк!
Я не ценю свою жизнь. Я настолько не ценю свою жизнь, что мне не жалко тратить ее бесценное время на обиду. Я откажусь от минуты радости, от минуты счастья, от минуты игривости, я лучше отдам эту минуту своей обиде. И мне все равно, что эти частые минуты сложатся в часы, часы – в дни, дни – в недели, недели – в месяцы, а месяцы – в годы. Мне не жалко провести годы своей жизни в обиде – ведь я не ценю свою жизнь.
Я очень уязвим. Я настолько уязвим, что я вынужден охранять свою территорию и отзываться обидой на каждого, кто ее задел. Я повешу себе на лоб табличку «Осторожно, злая собака» и пусть только кто-то попробует ее не заметить! Я окружу свою уязвимость высокими стенами, и мне плевать, что через них не видно того, что происходит снаружи – зато моя уязвимость будет в безопасности.
Я раздую из мухи слона. Я возьму эту полудохлую муху чужого ляпа, я отреагирую на нее своей обидой. Я не напишу в дневнике, как прекрасен мир, я напишу – как подло со мной поступили. Я не расскажу друзьям, как я их люблю, я полвечера посвящу тому, как сильно меня обидели. Мне придется влить в муху столько своих и чужих сил, чтобы она стала слоном. Ведь от мухи легко отмахнуться или даже не заметить, а слона – нет. Поэтому я раздуваю мух до размеров слонов.
Я нищ. Я настолько нищ, что не могу найти в себе каплю великодушия – чтобы простить, каплю самоиронии – чтобы посмеяться, каплю щедрости – чтобы не заметить, каплю мудрости – чтобы не зацепиться, каплю любви – чтобы принять. У меня попросту нет этих капель, ведь я очень, очень ограничен и нищ".

Совість

я таки знайшла відповідь, кращу ніж подає словник.

Слова Старця Паісія Святогорця:

"Совість - найперше Священне Писання, дане Богом первозданним людям. Ми «знімаємо» совість з наших батьків як фотокопію. Як би людина не зневажала свою совість - ця совість все одно буде звинувачувати її зсередини. Тому і говорять: «Його хробак точить». Адже нема нічого солодшого, ніж мирна спокійна совість. Така людина почуває себе внутрішньо окриленою, і тоді вона летить."

Чому ми, маючи слух, так часто буваємо глухими?
Чому ми, маючи зір, буваємо абсолютно сліпими?
Серцем не чуємо, не відчуваємо.
У тіні байдужості блукаємо.

А дійсно чому? невже людство настільки егоїстичне? Чи це все суспільні норми чи така у нас природа?
Можливо режими нас і зіпсули, але не думаю, що така у людина природа,  ми народжені вільними, добрими, люблячими, співчутливими, чуйними!
Але так трапляється, що ми ховаємось у свої панцирі нелюдяності і образи!
Коли ж виникає той момент, що ми ступаємо на ту дорогу?
Я намагалась швидше розібратись у собі, ніж звинувачувати когось іншого.
Коли ми зустрічаємо байдужість, це як епідея, що заражає і нас, заздрість, що поглинає нашу душу, черствість, що затьмарює розум і егоїзм, що застиляє очі оманою.
Можливо моя думка і прозвучить наївно, але я вважаю, що не буває злих чи поганих людей, бувають нещасливі і наша біда часто в тому, що ми цього не визнаємо і не хочемо бути щасливими, відмахуючись від усіх її спроб вчепитись за нас. Адже щастя так близько, ближче ніж ви думаєте. Воно у нашому серці, у любові, у здатності задовільнятись малим, радіти кожній миті, бути вдячним Богу і людям.
Подумаєте, що я вас навчаю, так ні, я сама не ідеальна і лише вчусь, намагаюсь слідувати своїм ідеям і до мене часто прокрадаються злі думки, коли мій пильний сторож бува заспить і проґавить ворога...

"Не бійся друзів — найгірше, що вони можуть зробити — це зрадити тебе. Не бійся ворогів — найгірше, що вони можуть зробити — це вбити тебе. Бійся байдужих. Через їхню мовчазну згоду у світі є і зрада, і вбивство, і всі нещастя на Землі." Річард Еберхард 

Життєвої сили і благодаті всім!
Σας εύχομαι Κουράγιο στον δύσκολο δρόμο μας!

Як я втомилась від цієї напускної вищості і більшої цінності.
Хто тобі дав право вважати себе кращим за іншого?
Відколи це твоя думка чи ідея краща за ідею твого сусіда?
Невже в тебе більше влади чи ти Ґенієм себе вважаєш?
Розумна людина може пояснити розумно і доступно для всіх.
Ображати і принижувати інших, хто не зрозумів твоєї думки, ще не свідчення недорозвинутості чи дебілізму. Інколи варто поглянути на себе, можливо це ти - той елемент, та ланка, яка псує зв'язок у ланцюгу інформації.

Наскільки боляче і сумно тепер, а ще якась така гірка злість з'їдає нутро, що мала надії і мрії, які виявились абсолютно даремні.
Коли усе розвалюється навкруги, то й сама маєш відчуття, що розвалюєшся... на частинки, на маленькі атоми... але не лише розвалюєшся, а й з часом через застій починаєш гнити...

Сьогодні прочитала одну притчу, де на крамниці мрії висіла дощечка з написом "якщо твої мрії не збулись, значить ти ще не сплатив ціни!"
Напевно я ще й близько не дійшла до тої сплати. Бракує "коштів"!

Дивна природа людини, наскільки миттєво змінюється наш внутрішній стан, це не просто емоції, це щось більше. Можна знаходитись в одному місці, без жодних зовнішніх змін, але людина вигадлива істота, в нутрі її, intra ніколи не буває спокійно!
Кажуть, совість мучить. Хмм... А що ж тоді таке совість? І коли вона з'являється?
Словник подає дефініцію: "Усвідомлення і почуття моральної відповідальності за свою поведінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством; моральні принципи, погляди, переконання; сумління"
Настільки обширне пояснення, що й далі незрозуміло.